9 Травня — день зрадників чи катів?

Міністр закордонних справ Пристайко підтвердив продовження курсу, взятого командою Порошенка. 9 Травня на рівні держави ігноруємо, не змагаємося з ним, але святкуємо напередодні 8 травня з альтернативним смислом — як День примирення.

Це був слабкий хід адміністрації Порошенка, але кращий, ніж повністю залишити 9 Травня в розпорядженні прорадянських, проросійських політичних сил та соціальних груп.

Від офісу Зеленського його симпатики на сході, вірогідно, очікували позиції більш однозначної на підтримку святкування 9 Травня як Дня Великої Перемоги.

Але 9 Травня продовжує залишатися найбільш суперечливим днем для українського суспільства. Команда Зеленського тримає курс на уникнення конфронтаційних (особливо ідеологічних) тем та намагається зосереджуватися на простих речах, що можуть безсумнівно об’єднувати країну. То ж озвучене Пристайком рішення вповні логічне.

«Соціс 2000» поцікавився думкою киян щодо цієї проблеми. То ж що не так з 9 Травня? Чи виправдане використання альтернативного 8-го? Можуть бути різні методи, якими те чи інше суспільство пробує знайти своє місце в космосі навколо. Радше навіть не знайти, а визначити, встановити, знайти точку відліку в якості опори. Історизм — це один з методів, але не єдино можливий. Та існував він не завжди. Історія — це суспільний винахід грецької цивілізації. Вибудовування ланцюжка історичних подій та встановлення свого місця в ньому — це один із способів створити єдиний культурний норматив у суспільстві.

Проте для нас, які перебувають всередині цього суспільства, важко навіть уявити, що може бути якось інакше.

Я не буду тут перелічувати інші можливі способи, це окрема розмова. Але якщо уявити, що ми беззастережно, чистим поглядом дивимося на наше суспільство відсторонено, то дивно, що розмова про спільне майбутнє починається не з наших мрій про те, як ми хочемо жити, а про те, як ми ставимося до ідеологем минулого.

Історизм був важливою ланкою радянської ідеологічної машини, тому що ідеологія марксизму будувала свою доказовість на своїй теорії історичної еволюції.

Варто згадати, що тривалий час паралельно з політичним історизмом у радянській ідеології існувала парадигма футуризму, провісництва майбутнього, зараз забута. Абсолютно непрактична і непродуктивна з економічної точки зору футуристична ідея польоту на Марс від Ілона Маска має передусім світоглядне значення для значної частини американського суспільства. Тож ставлення до того, чи будувати поселення на Марсі, — це частина американського світогляду, дискусія, що об’єднує. Втім, вона має корені в радянських та українських футуристах ХХ сторіччя.

Тож ми маємо чи не єдиний метод громадської самоідентифікації, який у нас залишився, — ставлення до історичних подій. Саме тому ми маємо нелогічну ситуацію: ветеранам простіше було примиритись, або взагалі вони мали зовсім інше ставлення до подій, в яких вони брали участь. А от сьогоднішньому суспільству, яке майже втратило безпосередню пам’ять про ті події, важлива ідеологічна, політична оцінка тих подій.

У нас відбулася дегуманізація подій Другої світової. Ми перестали бачити в її учасниках живих людей. Великою мірою це результат тривалої радянської пропаганди, яка стирала з красивої історичної картини усе складне, неоднозначне, те, що їй невигідно. Водночас німецькі солдати демонізувалися, перетворювалися на гротескні фігури — або хтонічного всемогутнього нерозумного Зла, або на карикатурних миршавих злодюжок.

Живі ветерани в особистих розмовах були зовсім не такими, якими їх ми звикли уявляти або якими їх вибірково показувало телебачення. Вони були менш категоричними, більш поміркованими і бачили події, в яких брали участь, набагато об’ємнішими, неоднозначними.

Це стосувалося не лише ветеранів радянських військ. Я сам особисто мав тривалу розмову з останнім головнокомандувачем УПА Василем Куком. І такої практичної мудрості, раціональності й відсутності знавіснілих політичних гасел я мало у кого зустрічав у своєму житті.

Наше суспільство переживає період конфронтації. Ми прагнемо різких оцінок та однозначно окреслених позицій. Це трапилося не тільки у зв’язку з подіями на сході України, а задовго до них. Ми хочемо простих рішень, простих позицій, однозначності, а усе складне недоброзичливо сприймаємо як прояв слабкості або ж маніпуляцій.

Допоки історія залишатиметься єдиним способом визначитися для нас самих — в якому суспільстві ми живемо, — доти нам буде складно знайти місце радянського періоду в історії України.

Руслан ПАВЛЕНКО

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.